ssz
Середа, 18.09.2019, 19:05
Грицівська школа сприяння здоров'ю
Вітаю Вас Гість | RSS
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Меню сайту
Форма входу
Partners

Сайт Міністерства освіти і науки молоді і спорту України

Сайт Педагогічна преса

Гриців у ХІІІ-ХVII століттях

Знаходячись в районі Грицівського позашкільного закладу - школи сприяння здоров’ю ми перебуваємо майже в центрі сучасного Грицева.

Школа сприяння здоров'ю

Гриців – селище, центр Грицівської селищної Ради Шепетівського району. З 1861 по березень 1928 року Гриців - волосний центр. 1928-1962 роки – центр Грицівського району. 3 грудня 1962 року – входить до складу Шепетівського району.

Ця територія була основним місцем заселення людністю, починаючи з ХІVст. Археологічні матеріали засвідчують, що житлові і господарські будівлі були розташовані на правому березі річки Хомори на підвищеному плато, яке зі сходу було захищене правою притокою річки Хомори – Білкою. Будови були розташовані у формі вулиць і кварталів. Загальний вигляд населеного пункту відтворив краєзнавець К.І.Терещук; цю реконструкцію ми побачимо в музеї історії села Коськів.

Мальовниче селище Гриців розкинулось по обидва береги річки Хомори. Початок своєї історії селище бере у далекій сивій давнині. Воно належить до стародавніх поселень на старій Хмельниччині. Літопис свідчить: „Местечко Грицев Заславного уезда Волынской губернии при р.Хоморе и при впадении в неё р.Белки, образующих два огромных пруда; волости Грицевской, от Житомира 120 вёрст, Заславля 30 вёрст, до почтовой станции Шепетовки 30 вёрст, железно-дорожной станции Хролина 18 вёрст. От ближних приходов: с. Онишковец 2 версты, с.Коськова 5 вёрст, с.Микулина 5 вёрст, м. Лабуня 10 вёрст. Местечко Грицев принадлежит к древнейшим поселениям Волыни

Річка Хомора


У 1240 році, як подають літописи, Гриців був спустошений татарськими ордами Батия. У 1255 році Галицькі і Болоковські князі " воювали по річці Хоморі і взяли великий полон". В урочищі "Крупка" до кінця XIX століття піднімалися над землею два великих кургани. У місцевості, яку називають "Вали", після татарської навали збудовано нове укріплення, і тепер можна знайти рештки мурів та валів. Замок, що там стояв, був добре озброєний, мав гармати і постійний гарнізон, який був сильним заслоном від татарських набігів на Волинь. Це підтверджується рукописними матеріалами, які переховувалися у замку до 1893 року.

Гадають, що раніше Гриців називався Решев, який був спустошений і спалений кримськими татарами. Але також можливо, що існували одночасно і Гриців, і Решев. „Под таким именем (Решев), оно упоминается в акте от 4 апреля 1418 года (архів князів Сангушків, т.1, ст.24). В 1593 году с.Решев, входивший тогда в состав Полонской волости, принадлежащее князю Янушу Острожскому Каштеляну Краковскому, было спустошено и сожжено татарами, как это видно из акта 1601 года – из донесения возных Луцкому городскому суду об осмотре ими местечек и сёл. В том числе и Решева, опустошенных и сожжённых татарами в  1593  году (  архів  південно – західної  Росії).

Но едва ли можно согласится с сим мнением о тожественности нынешнего местечка Грицева и прежде существовавшим селом Решевом, ибо Грицев, под именем Грищев упоминается ещё раньше, в 1593 году – когда было опустошено с. Решев, а именно – в ниже приводимом акте от 26 декабря 1547 года – в котором Кременецкий староста Щасный Герцив, Пётр Михайлович Семашко и Иван Хребтович, по приказанию короля Сигизмунда Августа, присуждают Богухвалу Ивановичу Лабунскому временное, на правах заставного владельца, пользование Грицевом, вопреки притязаниям на это имение брата его Василия Лабунского: действительным же владельцем Грицева по этому акту, а также по нижеприводимым актом от 24 февраля 1563 года является князь Николай Андреевич Збаражский (архів князів Сангушків, т.4, ст.555-556; архів південно-західної Росії, 2.6, т.1, ст.43-44). Следовательно, если поселение Грицев существовало одновременно с поселением Решев, то, значит, оба эти поселения различны, а не тождественны. Где находится Решев Полонской волости, точно неизвестно, - быть может, и вблизи Грицева, входившего в состав этой волости.

Рід Грохольських

А відроджений Гриців продовжував своє існування в місці притоки р.Білки до р.Хомори, яка в свою чергу впадає в р.Случ. На річці великий став, гарний палац мурований з тиловою брамою, великий гарний сад, в якому знаходиться католицька каплиця, заславського деканату, готицької архітектури. Є тут мурована церква, волосне управління, лікарня, аптека, склепи, ґуральня, великі млини, зразкове господарство, особливо лісове. Містечко Гриців належало до маєтностей Острозьких. В 1605 році містечко знаходиться у князя Януша Збаразького, а від його спадкоємців – переходить до Любомирських. Міхал Грохольський (нар.1704) з Грабова герба Сирокомля, одружений на Анні Радзімінській, суддя земський брацлавський і каптуровий, під час безкоролів’я після Августа ІІІ купив цей маєток і Гриців разом з прилеглими селами від князя Станіслава Любомирського у 1752р. Маніфест згаданого судді брацлавського проти пані Поцєйової, стражникової литовської, внесений до актів кременецьких 1760 р., приводить документи, які свідчать про давність даного містечка. В них згадується про угоду написану в 1570 р. між князем Янушем Збаразьким і синами князя Костянтина Острозького, яка вираховує містечко Гриців і село Онишківці.

Опісля Міхала, Гриців дістається його синові Марціну Грохольському (1727-1807), воєводі брацлавському, одруженому на Цецілії Мичка-Холонєвській. Міхал розпочинає будівництво палацу в стилі рококо.


Марцін відписує Гриців наймолодшому з п’яти синів – Людвікові (1784-1869), одруженому на Марії Боворовській. Черговим дідичем Грицівського ключа і містечка стає єдиний син Людвіка – Мечислав Грохольський (1812-1899) з дружиною Стефанією Гіжицькою герба Годзава. Після смерті Мечислава добра грицівські, значно зменшені, припали молодшому з двох синів Володимирові Грохольському (1857-1914). Старший син Мечислава Стефан (1850-1911) осів в Колодязному, маєтку дружини Ольги Свейковської.

Рід Грохольських був надто знаний в Україні, а повернення нині імен видатних особистостей до лона багатонаціональної української культури стає можливим останніми роками. До таких імен належало й ім’я Володимира Грохольського – графа, громадського й політичного діяча. Народившись в Грицеві, Володимир навчається в знаменитій Гімназії в Мітаві (зараз Єлгава, Латвія), яку закінчує в 1879 році. Далі – в Дерптському університеті (Тарту, Естонія) та Київському університеті ім. Святого Володимира, здобуваючи юридичну освіту. Після закінчення Київського університету жив і працював у Києві, Грицеві. Сфера діяльності – сільське господарство, громадське і політичне життя. його ім’я – серед засновників сільськогосподарських товариств у Старокостянтинові, Луцьку. Був віце-головою Київського сільськогосподарського товариства. Пік його громадської діяльності припадає на 1905 рік, коли його було обрано депутатом Першої Державної Думи. Після її розпуску Володимир Грохольський повертається до Києва, де засновує першу в Україні польсько-мовну газету „Дзеннік Кійовскі”. Перший її випуск – 1 лютого 1906 року. З 1909 році В.Грохольський в зв’язку з хворобою вимушений залишити роботу в редакції і виїхати за кордон на лікування.


Помер Володимир Грохольський 3 липня 1914 року і похоронений в Грицеві.

Поскільки Володимир Грохольський був неодружений, останнім дідичем Грицева стає його брат Стефан Грохольський, який теж не мав дітей. На ньому й вигасла лінія Грохольських у Грицеві.

 

Гриців ХVII-XX століттях

Населений пункт був досить значним на Волині і вже 1629 року в ньому нараховувалось 300 дворів, а в другій половині ХVІІст. Гриців одержав магдебурзьке право, яке сприяло розвитку ремесла і торгівлі. У ХІVст. ця територія була під патронатом князя Любарта, а пізніше – князів Острозьких, Збаразьких; останніми володарями були Грохольські.

Небезпека розорення населених пунктів краю кримськими татарами обумовлювала необхідність створення оборонних комунікацій. Так князями Острозькими, зокрема Костянтином, розпочинається будівництво фортеці з каменю в місці впадання Ікопоті в Случ.

Подібна споруда зводиться і в місці впадання Білки в Хомору на площі в одну квадратну версту; сполучивши штучно прокопаним ровом Хомору і Білку місцина опинилась в оточенні води, в результаті чого ставала мало доступною, а кам’яні мури зведені силами місцевих жителів, створювали умови неприступності для ворога.

Мабуть не випадково сюди прямував разом з повстанцями Северин Наливайко.

Такою є коротенька історія стародавнього центру.

Початок ХХст. ознаменований революційними подіями, визвольними змаганнями, які в 1920 році остаточно закріпили радянську владу.

Нове керівництво розмістилось в приміщенні резиденції Грохольських.

Саме ця місцина і приміщення стали центром радянської адміністрації Грицева – розміщенні тут були райком партії та районний виконавчий комітет, доки Гриців був адміністративним центром району, де видавалася газета "Соціалістичне життя” (один з номерів побачимо в музеї Коськова).

В наш час в залишках приміщення палацу Грохольських розміщене Вище художнє професійне училище №19 підпорядковане Міністерству освіти і науки України та управлінню освіти і науки Хмельницької облдержадміністрації; яке розпочало свою роботу як філіал СПТУ №15, у 1976р. - №9, а згодом ПТУ 19. Наказом Міністерства освіти України від 12.12.1991р. училищу присвоєнно статус художнього; 15.06.1993 ХПТУ №19 реорганізовано у Вище художнє професійне училище №19 і готує фахівців:

кравець, закрійник (термін навчання 2р.), соціальний працівник (термін навчання 1,5р), молодша медсестра з догляду за хворими (термін навчання 1,5р.), вишивальниця (термін навчання 1,5р.),  виконавець художньо-оформлювальних робіт (термін навчання 1,5р.), образотворче та декоративно-прикладне мистецтво  (молодші спеціалісти), дизайн, художник-конструктор (молодші спеціалісти).

Ось так переплелося мирне минуле й сьогодення в центрі Грицева.

 

Гриців у роки Великої Вітчизняної Війни

Неподалік від резиденції стояв млин. Саме на горищі у млині був радіоприймач і звичайна радянська жінка Марина Друзь слухала Москву і розносила потім разом з іншими патріотами правду серед жителів Грицева і всього району. А в лікарні, що неподалік звідси, лікар Гаревський, користуючись своїм становищем видавав довідки про хворобу, щоб звільнити радянських людей від виїзду на каторгу в Німеччину. В районі діяв партизанський загін імені Котовського, очолюваний М.П.Панчуком, а після його смерті, з травня 1942р.- І.П.Лановим.

Загін здійснював систематичні диверсії на залізничній лінії Шепетівка- Проскурів.

    Масовими стратами окупанти намагалися зігнути непокірний народ, зламати його волю до боротьби. Вони знищували тисячі невинних людей – старих і молодих, жінок і дітей. Гітлерівці розстріляли Марину Друзь, її дочку Тамару 7-ми років, племінника Петра Друзь, матір Хотину, сестру Параску. Тамара обхопила своїми дитячими рученятами чобіт ката і благала: "Дядечко не треба”, а "дядечко”, відштохнувши її з люттю застрілив і кинув у яму на труп рідної тітки Параски, розстріляної кількома хвилинами раніше; масові страти, цькування дресированими голодними собаками, катувалися у камерах зі спеціальними бійницями, захоронення напівживих у ямі за конюшнею – все це факти знущань.

Такою є кривава пам’ятка у парку Грицева, яку увічнює пам’ятник в його західній частині.

                   Матеріал підготували: Вознюк О.М., Терещук Л.К.,  Шампаніна П.С.

Пошук
Архів записів
Block title
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright Linux Foundation © 2019